
« Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всьому світові». Такими словами сьогодні свята Церква прославляє Ту, Яка стала Матір’ю нашого Бога, нашого Спасителя.
Нині ми святкуємо одне з дванадесятих свят – Різдво Пресвятої Богородиці.

Сьогоднішнє торжество присвячене згадці про дві події. Перша - це кончина земного життя Богородиці. Друга подія - Її воскресіння і тілесне сходження в Небесне Царство.
Традиція згадки днів земної кончини апостолів, мучеників і ісповідників склалася в Церкві в перші три століття, які відмічені жорстокими гоніннями. Християни переконані, що смерть людини, поєднаної з Христом через Хрещення і причастя Його Тіла і Крові, є початком нового, вічного життя в царстві Божому, «входженням в небесну славу». Смерть для християнина - це торжество, перемога над світом, який завжди є ворожим до Христа - «Для мене бо життя - Христос, а смерть - прибуток» (Филип. 1,21). Багато християн не тільки не боялися смерті, яка часто супроводжувалася жорстокими тортурами і муками. Вони палко бажали мучеництва, віруючи, що за порогом вічності вони зустрінуть Христа і удостояться вічного блаженного життя з Ним. Звідси з'явилася традиція щорічних церковних спогадів подвигу святих - «наслідувачів страждань Бога» - здійснених в день їх смерті.

Свято всіх святих ми відзначаємо в «октаві» п'ятдесятниці, воно є немов довершенням того дару Святого Духа, який отримали. Святі люди цілковито наповнилися Духом Отця. Вони живуть тим життям, яке «знайшли», погодившись «погубити» своє життя, як каже Ісус у Євангелії (див. Мт. 16, 25). Вони є тою «хмарою свідків», про яку йшлося в Посланні апостола Павла до євреїв (див. Євр. 12, 1), щоб і ми з такою ж наполегливістю переходили через ті випробування, які отримуємо у цьому світі. Бо святість стосується і нас: через - Святого Духа, Який є спільністю, ми вже перебуваємо у спільноті святих.
Нині день апостола Томи. Ви пам’ятаєте, що Господь явився йому по-особливому. Десять учнів було разом, коли прославлений Господь прийшов до них і сказав: «Мир вам!» Цінні слова: Він приніс у людські душі мир, той мир, який тепер приходить і до нас. І от, Він із ними розмовляє і посилає їх проповідувати Слово Боже. А одного серед них немає - апостола Томи. І коли він приходить, всі кидаються до Нього і кажуть: «Брате наш, Томо! Ми бачили Господа! Ми бачили Його живим, ми торкалися до Нього!» І такий біль, така образа закипіла в серці Томи, що він сказав: «Не вірю!» Хоча йому казали десятеро чоловік, його співбратів, він сказав: «Не повірю, поки я своїми руками не торкнуся до Його ран, поки не торкнуся до Його Тіла, що знову ожило!»



Детальніше...