Краще за все це можуть прокоментувати самі ті священики які так говорять.

Приступаючи до Святого Причастя, зберігаємо євхаристійний піст, який триває одну годину (раніше євхаристійний піст тривав значно довше, але задля того, що не всі люди можуть перенести кількагодинний піст, Церква злагіднила цей припис), хворі і ті, що приймають ліки є звільнені від посту; чисту воду можна пити, оскільки вона не порушує євхаристійного посту.

Якщо Вам дозволяє здоров'я, то заховуйте більший Євхаристійний піст.

До Вас наступне питання: КОли ви запричащалися то ви хіба зразу накидуєтеся на їжу?

Нормально є коли людина, запричастившись, після закінчення Святої Літургії молиться подячні молитви після Причастя, а прийшовши додому з Церкви подякувавши Богові за все, помолившись молитви перед їдою сідає до трапези, після закінчення якої ми теж маємо подякувати Богові, та помолитися молитви після їди.

Коли вірний УГКЦ опинився у важкій ситуації (небезпека смерті, загроза життю чи ін.) і немає можливості сповідатися у священика своєї Церкви до якої він при належить чи у будь-якого католицького священика ( римо-католицького чи іншого католицького священика), тоді може приступити до Тайни Сповіді до священика Православної Церкви. Католицька Церква визнає усі Святі Тайни Православної Церкви (сюди входять також і Церкви: УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ. 100 запитань молоді до Блаженішого Святослава). Таким чином Тайна Сповіді буде дійсна і не потрібно її ще раз повторювати, бо гріхи, які мала особа є відпущеними.

Під святотацькою Сповіддю ми розуміємо, сповідь в якій було приховано гріх і все інше, що випливає із неї (Софрон Мудрий. Сповідь. Івано-Франківськ, с. 157.). Якщо в цій Сповіді не було вчинено такого акту, тоді не має причин вважати цю Сповідь святотацькою, якщо навпаки, тоді неодмінно цю сповідь потрібно повторити і вказати про акт приховання і все інше, що з ним було пов′язано.

Проте, потрібно пам′ятати, приймання Святих Тайн потрібно здійснювати в Церкві до якої належить особа. Завжди у різних ситуаціях потрібно найперше старатися знайти священика своєї Церкви, коли це не вдається тоді звертатись до священика іншої Католицької Церкви. Приймання Святих Тайн у Православній Церкві є виправдане у крайніх моментах (небезпека смерті чи ін.). Завжди потрібно спонукати до того, щоб вірні приймали Святі Тайни в Церкві до якої вони належать.

Насамперед потрібно створити сприятливі умови для сповіді (щоб ніхто не бачив Сповіді і особі було комфортно сповідатися). Повинна зберігатись гідність до цієї особи, виходячи із гуманного ставлення до людини потрібно в адекватний спосіб підходити до розгляду такого питання (100 запитань молоді до Блаженішого Святослава). Сповідь таких людей може відбуватися у такий спосіб:

1)      Коли священик знає мову жестів, тоді в звичайний спосіб і без проблем може відбуватись Сповідь.

2)      Коли людина не має можливості розказати свої гріхи у вербальний спосіб, тоді вона може це зробити в якийсь інший спосіб: написати, показати та ін., але, так щоб сповідник зрозумів про, який гріх йде мова. Коли особа не може писати, тоді сповідник сам повинен перечислювати гріхи в спосіб, який може зрозуміти особа. Після сповіді всі письмові записи, матеріали, які видавали б гріхи особи потрібно ліквідувати (спалити).

3)      Також може бути сповідь із перекладачем (який знає мову жестів), коли це стосується глухо-німих людей. Така сповідь здійснюється через перекладача, який спілкується із особою та передає інформацію сповідникові. Коли здійснюється така сповідь, перекладач як і священик, повинні дотримуватись таємниці сповіді.

Цивільний шлюб не є Таїнством, і не дає Божої благодаті. Чоловік та жінка, які взяли цивільний шлюб не мають благословення на спільне життя від Господа Бога. Таким чином подруги живуть у гріху. Звичайно, Свята Церква не відкидає таких людей, але завжди намагається їм допомогти, намагається привести їх до Господа Бога, намагається викорінити гріх із їхнього життя. Тому коли така ситуація спіткала подругів, вони завжди можуть приходити до храму Божого, але не можуть стати повноцінними його членами. (Див. 100 запитань молоді до Блаженішого Святослава).

Однак чоловік та жінка перебуваючи в такій ситуації не можуть приступати до Святої Тайни Сповіді та Євхаристії. Коли людина приступає до Святої Сповіді, вона повинна виконати 5 умов доброї сповіді. Однією із них є постанова поправитись. Коли людина приходить до Сповіді і не має на меті виправитись, тоді Сповідь не є доброю і не можливо отримати розрішення. В цьому випадку для того, щоб отримати розрішення, насамперед, треба змінити спосіб життя, тобто потрібно узаконити свої стосунки. Подруги повинні взяти Святу Тайну Подружжя (якщо не має ніяких перешкод стосовно цього, а якщо є якісь перешкоди тоді потрібно звернутись до церковного трибуналу своєї єпархії), таким чином їхні стосунки стануть законними і після цього приступити до Святої Сповіді при цьому обов’язково сказати проте, що вони взяли шлюб і вже не живуть на віру. Тоді коли отримають розрішення своїх гріхів, можуть приступати до Святої Тайни Євхаристії.

(Див. Про мораль, звичаї, обряди. 100 запитань до священика. Львів 2009, с.24).

Потрібно чітко зробити розрізнення між двома тайнами: Покаяння та Євхаристією. Коли ми говоримо про тайну Євхаристії, тоді справді перед прийняттям цієї тайни є так званий «євхаристійний піст». (Кодекс Канонів Східних Церков, діла ККСЦ кан. 713 §2). Євхаристійний піст перед причастям становить 1 год., але також є деякі згадки, які вказують на піст перед причастям із вечора. Коли ми говоримо про Таїнство Покаяння, то бачимо, що не має жодного припису, який би забороняв священику сповідати людей через те, що він не дотримувався посту. Більше того коли ми поглянемо до ККСЦ, то бачимо,що священик повинен дбати проте, щоб його вірні як найчастіше приступали до Таїнства Сповіді та Євхаристії (ККСЦ кан. 289 §2). Таким чином можна сказати, що священик перед тим як уділяти Тайну Сповіді немає ніякого зобов’язання дотримуватись посту.

Обряд заручин, який передує Таїнству Подружжя, немовби приготовляє подругів до прийняття Таїнства. Але потрібно чітко розрізнити обряд заручин, який здійснюється у церкві та «розписку», яку часто називають заручинами.

Пара, яка вирішила заручитись, публічно засвідчує, що вона (пара) готова до прийняття Таїнства Подружжя. Таким чином пара має готуватись не до заручин, а до Таїнства Подружжя, бо заручини є  лише проміжним етапом.

Молодята перед шлюбом, мають пройти цілий цикл передшлюбних наук та в кінці здати іспит.

Такі питання саме найкраще вирішувати із своїм отцем-парохом.

Так, може, кщо вона не має інших перешкод для того щоб стати хресною мамою.

Оповіді оголошуються у місці поситійного проживання наречених

Так можна.

Час і місце коли освячувати машину чи хату вирішуйте із тим священиком хто буде звершувати ці треби

Щоб дати відповідь на Ваше питання потрібно розібратись у Вашій ситуації, зверніться до свого отця пароха за порадою.

Прохання до всіх хто ставить питання обдумайте що запитуйте ставте одне питання а не кілька зразу

Прощення всіх своїх гріхів Ви можете отримати у будь-якій церкві, коли попросите у священика про Святу Сповідь, і її добре відбудете. Щодо року Милосердя, то це Прокатедральний Собор Благовіщення Пречистої Діви Марії.

Слід приймати Святе Причастя раз на день на одній Літургії.

Кожна ситуація є індивідуальна, такі питання найкраще вирішити з отцем душпастирем Вашої парохії, пояснити йому всю ситуацію, і він дасть відповідну пораду.

Біля наших церков мають бути оголошення (всі священики їх одержали) про цю подію, там є контакти координатора від нашої єпархії, у нього ці речі можна уточнити

ПИТАННЯ: Якщо під час Таїнств священик діє «in Persona Christi», то чи означає це, що ми повинні сприймати як слова Самого Христа те, що священик говорить після визнання гріхів у Таїнстві Покаяння? А якщо він говорить щось суперечне учительству Церкви?

ВІДПОВІДЬ: Священик діє in Persona Christi, від особи Самого Христа, перш за все в той момент, коли вимовляє слова відпущення гріхів. Точно так само, він діє in Persona Christi в момент Євхаристійної молитви і особливо під час перевтілення Найсвятіших Таїн.

І точно так само, як в проповіді священик може помилятися (і в цьому випадку, звичайно, його не слід слухатися), так і в конфесіоналі: якщо після сповіді наших гріхів священик говорить щось несумісне з учительства Церкви, це не слід сприймати як слова Христа.

Хоча слова священика дуже важливі для того, хто кається, вони не є частиною матерії або форми Таїнства Покаяння. Матерія включає в себе жаль за гріхи, сповідання гріхів та покаяння, а форма - слова відпущення, вимовлені священиком. Поради сповідника входять в обряд Сповіді так само, як проповідь - в чин Літургії. Таким чином, вони не наділені аспектом безпомилковості.

Повчання священика йдуть слідом за сповіданням гріхів. Священик виступає в них як лікар, батько і вчитель. І так само, як з людської точки зору бувають лікарі, батьки і вчителі більше чи менше компетентні, може трапитися і зі священиками. Тому не є помилкою вибирати того чи іншого сповідника на власний розсуд. При цьому відпущення гріхів будь-яким священиком, незалежно від святості та мудрості, завжди має однакову цінність.

За матеріалами: Радіо Ватикан

 

Таїнство Елеопомазання частіше називають Соборуванням (оскільки воно звичайно відбувається декількома священиками, тобто соборно). У чому ж його суть? По-перше, молитви цього таїнства можуть зцілити болящого, якщо на те буде Божа воля. По-друге, що не менш важливо, у таїнстві Соборування людина одержує прощення гріхів.  Але яких гріхів?

Не тих, які необхідно визнати в Таїнстві Покаяння, які ми усвідомлюємо й намагаємося долати. Але в кожного з нас є безліч гріхів, які проходять повз нашу свідомість, у силу нашої духовної розслабленості, брутальності почуттів. Або ми, з грішивши, відразу забуваємо це, або взагалі не вважаємо за гріх, не зауважуємо. Однак неусвідомлені гріхи – це однаково гріхи, вони обтяжують душу, і від них необхідно очиститися – що й відбувається в таїнстві Елеопомазання. Крім того, якщо говорити про важкохворих  людей – буває так, що в силу свого загального хворобливого стану вони просто не можуть помітити в собі ті гріхи, у яких вони в іншому випадку обов'язково покаялися б на сповіді. Отож, якщо ми приносимо щиро сердечне покаяння – то в таїнстві Соборування одержуємо прощення таких незгаданих ( мимо нашої волі) на сповіді гріхів.

Таїнство Соборування має два варіанти свого здійснення. Іноді воно відбувається вдома над одним хворим, а іноді – у церкві, над усіма, хто прагне приступити до цього таїнства й хто може по стану здоров'я прийти в храм. Тому я б не говорив що це таїнство не відбувається  у нас, хто приходив і просив про його уділення, отримував, нікому не було відмовлено.  Згідний, що не відбувалося в другому варіанті, у цьому випадку воно звичайно пристосовується до якихось особливих подій церковного року.  В  Східній Церкві це найчастіше період Великого Посту, рідше – Різдвяного і на це потрібно благословення. Кожний день, хіба у випадку поважної причини, я є в церкві «Воздвиження Чесного Хреста», можете приходити і отримати все що Вам потрібне для Вашого спасіння

Як правило, до таїнства Соборування прибігають раз у році, але, звичайно, людина  сама повинна прийти до усвідомлення того, що вона потребує зцілення. Не тільки в тілеснім зціленні (соборуватися може й фізично здорова людина), але насамперед – у зціленні духовному, потребує очищення своїх неусвідомлених гріхів. Зауважу, що перед тим як людина має соборуватися в храмі, їй вкрай бажано висповідатися й причаститися Святих Христових Тайн.

По чину соборування повинне відбуватися при участі семи священиків, хоча реально священиків може бути й менше – не завжди навіть у великих храмах вдається зібрати стільки. Але й при меншім числі священиків (навіть при одному) таїнство однаково буде дійсним.

Часом у людей бувають досить дивне розуміння  про Соборування. На жаль, іноді у свідомості людей це таїнство перетворюється в щось самодостатнє, зовнішнє, ледве чи не магічне. Коли  бачиш  юрби людей, що приходять у храм на Соборування, то замислюєшся: а чи всі вони сповідаються, причащаються? Деякі з них сприймають Соборування як медичну процедуру, про духовний його аспект і думки немає... Наслідки отут можуть бути досить сумними – не одержавши очікуваного тілесного видужання, людина ображається: як же так, я відстояв довжелезну службу, зробив все, що потрібно, а результату немає! В нерозумінні люди можуть охолонути до віри, до Церкви. Зцілення – це вільний дарунок Всеблагого люблячого Бога, а не неминучий результат якихось зовнішніх дій. Про це й повинні пам'ятати всі, що приступають до таїнства Соборування. Треба задуматися над своїм життям, про свої гріхи, прагнути очиститися від них. Таїнство Соборування наближене до  таїнства Покаяння.

Я думаю, окремо треба сказати про соборування людей, що перебувають при смерті. Іноді такі люди бояться цього таїнства, вважаючи, що воно приведе до швидкої смерті. Але час людського життя залежать тільки від волі люблячого Бога, і Господь нерідко продовжує життя вмираючого саме з тою метою, щоб він міг гідно підготуватися до переходу у Вічність – сповідатися, причаститися й соборуватися. Нерідко викликаний до вмираючого священик відразу робить три ці таїнства, послідовно. Соборування для вмираючого людини необхідне, адже він найчастіше вже просто фізично не може сповідатися – але таїнство Елеосвячення звільнить його від вантажу тих гріхів, у яких він і хотів би, але вже не встигнув, не зміг покаятися в таїнстві Покаяння.

о. Ігор

церква Воздвиження Чесного Хреста настоятель о. Ігор Шліхутка
Співкатедральний Собор Благовіщення ПДМ настоятель о. Андрій Бакота
Богослужбова каплиця Трьох Святителів (мікрорайон Ломоносова) настоятель о. мітрат Богдан Михайлина
Богослужбова каплиця Покрову ПДМ (мікрорайон Руднєва) настоятель о. Юрій Зеленчук

Богослужбова каплиця Пресвятої Євхаристії (Центральна Районна Лікарня) капелан о. Микола Семків

Ви чули коли-небудь про таку корисну чесноту як ТЕРПЕЛИВІСТЬ?

Ні, як і в будь-який інший піст.

Використання дзвіночків на Божесвенній Літургії є щось не притаманне нашому обрядові, воно в певній мірі має латинський характер. Цілком можливо, що саме така практика починає зароджуватись приблизно від Замойського синоду 1720 року, який як раз і намагається увести до нашого обряду латинські звичаї. Таким чином потрібно зрозуміти, що використання дзвіночків під час Літургії не тільки є не притаманне нашому обрядові, воно також «занечищує» його і робить дисгармонію. Владика Венедикт Алексійчук видав гарний декрет в якому вказує, що такі елементи не тільки не збагачують самої Літургії, вони також викривлюють її дух.

Зокрема, в Типику о. Ісидора Дольницького говориться: «Не слід уживати інших літургійних риз ані інших богослужбових обрусів крім тих, які для кожного богослужіння в цьому Уставі зазначаються; вживання дзвіночків, органів, великих чи малих, т. зв. фісгармоній – виключається». Таким чином можна сказати, що така практика є не притаманна нашому обрядові.

Найперше потрібно з’ясувати розуміння слова «ворог». Пригадаймо собі другу заповідь любові: «Люби ближнього свого як себе самого». Кожна людина, як Боже творіння є доброю сама в собі, бо Господь не творив зла, Він все створив добрим. (Бут. 1). Людина, яка робить нам щось погане не є нашим ворогом, бо сама людина за своєю природою не може бути поганою. Таким чином злом є не людина, а її вчинок. Єдиним нашим ворогом є диявол, сатана – це слово так і перекладається: ворог, брехун. (Іван Лужецький. Отче Наш. 1990, с. 223.) Можливо, нам важко прийняти та полюбити людей, які роблять нам зло, але не потрібно їх називати вважати нашим ворогом.

Коли ми подаємо інтенцію на Літургію, потрібно вказати ім’я людини, чи групу людей за яких будемо молитись.

Як вже попередньо ми з’ясували, що єдиним ворогом людини є диявол. Бог створив цього ангела добрим, але через свій бунт проти Бога, він став злим. Диявол відкинув Бога та Його Царство є безповоротним у своєму виборі. Таким чином, що його гріх не може бути прощений. Тому не має сенсу молитися за «не видимих ворогів» (ККЦ, 393).

Не зрозумів запитання, ставте питання коротко та зрозуміло, по суті, якщо потрібно більш розлого пишіть на емайл

Хіба хвора людина є позбавлена права знати, що є з її життям, хіба вона позбавлена можливості, щось змінити в своєму житті. Чи ми є тими хто може розпоряджатись чужим життям? Звісно, що ні, бо не ми, це життя дали людині.

Можливо це звучить дуже важко, гостро, неприємно для нас, але як нам би цього не хотілось, мусимо правду говорити завжди. Проте потрібно вміло її подати: не залишити людину з її проблемами на одинці, а дати свою руку допомоги, показати їй, що це не кінець, що потрібно боротися за своє життя, навіть якщо залишається мало шансів, вказати, що Бог є той хто є біля неї, в Ньому маємо шукати допомогу. В книзі псалмів читаємо: «Бо ти моя надія, Господи – Господь моє уповання від юності моєї» (Пс.70, 5).

Коли мова йде про смертельну хворобу, не потрібно забувати, що християнське життя не завершується смертю, але саме до неї потрібно готуватись, щоб зустрітись з Всевишнім Богом. З одного боку хвороба справді може замкнути людину, увести у депресії, але також потрібно пам’ятати, що через хворобу людина робиться зрілішою, вона використовує кожну мить, щоб приготуватися до зустрічі із Богом. Таким приготуванням – прийняття Святих Тайн. (ККЦ 1500-1501).

Славімо Його!

Я є тільки адміністратором сайту нашого деканату, передачу "Шлях до істини" готує о. Михайло, я можу передати йому Ваше прохання, думка є цікава, але вирішувати йому.

Дякую за запитання, та за те, що відвідуєте наш сайт.

Славімо Христа!

Я не зрозумів Вашого питання, бо є обмеження на кількість символів у питанні, спробуйте своє питання сформулювати лаконічніше, або напишіть нам на емейл: dk_nadvirna@ukr.net

Або ж можете скористатись формою зворотнього зв'язку тут

В каплиці центральної районної лікарні служить о. Василь Кугутяк, богослуження відбуваються: вівторок та четвер о 9:00

В Дитячій лікарні о. Юрій Зеленчук.

Як що Ви до шлюбу не знали що у чоловіка є ця хвороба то так, але про це краще Вам звернутися до Церковного Трибуналу в єпархіальному управлінні м. Коломия, підійдіть із цими питаннями до свого отця-душпастиря він вас з координує.

На мою думку найперше слід заглянути до свого серця, щоб знайти причину цих страхів, а на рахунок молитв то в такі миті може промовляти про себе у думках короткі молитви: "Пресвята Богородице Спаси нас" чи "Господи Ісусе Христе Сину Божий помилуй нас" або "Господи помилуй"

Підіть до сповіді....

Ні

Надвірнянський деканат: м. Надвірна, Стримба, Лоєва, Верхній Майдан, Назавизів, Мирне, Гвізд, Молодків, Парище.

Пнівський деканат: Пнів, Білозорина, Битків, Битківчик, Пасічна, Зелена, Черник, Максимець, Бистриця.

Не знаю я не архитектор.

Не зрозумів питання, формулюйте його лаконічно, якщо маєте потребу написати довше питання пишіть на емайл, його знайдете на сайті

Запитайте про це безпосередньо на сайті Коломийсько-Чернівецької єпархії

Що Ви маєте на увазі коли говорите "загальним відпустовим  місцем"? Не розумію суті питання

А чому не можна????

Це все народні традиції, які не мають нічого спільного із наукою Церкви.

У вівторок, 1 вересня 2015 р., у Ватикані оприлюднено Лист Папи Франциска про відпусти з нагоди Надзвичайного Ювілею Милосердя:

Достойному братові архиєпископові Ріно Фізікеллі,

Президентові Папської Ради сприяння новій євангелізації

Наближення Надзвичайного Ювілею Милосердя дає мені змогу звернути увагу на деякі питання, щодо яких вважаю важливим висловитися, щоби посприяти тому, аби відзначення Святого Року було для всіх вірних справжнім моментом зустрічі з Божим милосердям. Моїм бажанням, насправді, є, аби Ювілей був живим досвідом близькості Небесного Отця, немов бажаючи доторкнутися рукою до Його лагідності, щоби віра кожного віруючого скріпилася, а, тим самим, свідчення ставало ще дієвішим.

Моя думка лине, насамперед, до всіх вірних, які в кожній дієцезії, або як паломники в Римі, переживатимуть благодать Ювілею. Прагну, щоб ювілейний відпуст досягнув кожного, як справжній досвід милосердя Господа Бога, Який виходить назустріч кожному з обличчям Батька, Який приймає та прощає, повністю забуваючи вчинений гріх. Щоб пережити та отримати відпуст, вірні покликані здійснити коротку прощу до Святих Дверей, відкритих у кожному катедральному соборі або в храмах, визначених дієцезальним єпископом, а також у чотирьох Папських базиліках в Римі, як знак глибокого прагнення справжнього навернення. Одночасно даю розпорядження, щоб у санктуаріях, в яких відкриті Двері Милосердя, або в храмах, які традиційно визначаються, як Ювілейні, можна було отримати відпуст. Важливо, щоб цей момент був поєднаний, насамперед, із Святим Таїнством Примирення та служінням Пресвятої Євхаристії з призадумою на тему милосердя. Необхідно буде супроводжувати ці відправи визнанням віри та молитвою за мене й у наміреннях, які ношу в своєму серці для добра Церкви та всього світу.

Крім того, думаю також і про тих, які з різних причин не матимуть можливості податися до Святих Дверей, насамперед – хворих і похилих віком та самотніх осіб, які часто не мають можливості вийти з дому. Для них великою допомогою стане переживання хвороби і страждання, як досвіду наближення до Господа, Який через таїнство Своїх страстей, смерті та воскресіння показує головний шлях, який  надає сенсу болеві та самотності. Переживання з вірою та радісною надією цих хвилин випробування, приймаючи Святе Причастя чи беручи участь у Святій Месі та спільнотній молитві, також і за посередництвом різних засобів комунікації, буде для них способом отримати ювілейний відпуст. Моя думка лине також і до ув’язнених, які зазнають обмеження свободи. Ювілей завжди був нагодою великої амністії, призначеної огорнути численних людей, які хоч і заслуговують на покарання, але усвідомили скоєну несправедливість та щиро прагнуть наново включитися у суспільство, роблячи свій чесний внесок. Нехай всіх їх конкретним чином досягне милосердя Отця, Який прагне перебувати поруч з тим, хто найбільше потребує Його прощення. Вони зможуть отримати відпуст у в’язничних каплицях, і щоразу, коли переходячи крізь двері своєї камери, піднесуть думку й молитву до Отця, цей жест означатиме для них перехід через Святі Двері, тому що Боже милосердя, здатне перемінювати серця, здатне також перемінити ґрати у досвід свободи.

Я просив, щоб Церква під час цього ювілейного часу наново відкривала багатство діл милосердя для тіла і для душі. Досвід милосердя, у дійсності, стає видимим у свідченні конкретних знаків, як Сам Ісус навчав нас. Щоразу, коли вірний особисто виконає одне чи більше таких діл, без сумніву отримає ювілейний відпуст. З цього випливає зобов’язання жити милосердям, щоби отримати благодать повного і вичерпного прощення силою любові Отця, Який нікого не виключає. Отже, йдеться про повний ювілейний відпуст, що є плодом самої ж таки події, відзначуваної з вірою, надією та любов’ю.

Врешті, ювілейний відпуст можна отримати також і для померлих. Ми зв’язані з ними свідченням віри і любові, яке вони нам залишили. Як спогадуємо їх під час Євхаристійної відправи, так можемо, завдяки великому таїнству сопричастя святих, молитися за них, аби милосердне обличчя Отця звільнило їх від будь-яких наслідків провини та пригорнуло їх до Себе в безмежному блаженстві.

Однією з великих проблем нашого часу є, без сумніву, змінене ставлення до життя. Дуже поширена ментальність спричинилася до втрати належної особистої та суспільної чутливості до прийняття нового життя. Дехто переживає трагедію аборту з поверхневим усвідомленням, немов би не зауважуючи величезного зла, заподіяного таким актом. Багато інших, натомість, хоч і переживають цю дійсність як поразку, вважають, що не мають іншого шляху. Особливо думаю про всіх тих жінок, які вдалися до аборту. Мені добре відомі умови, які привели їх до такого рішення. Знаю, що це моральна та екзистенціальна трагедія. Я зустрічав багато жінок, які носили у своєму серці шрам від цього важкого й болючого рішення. Те, що сталось, – глибоко несправедливе, однак лише зрозуміння цього в повноті істини може дозволити не втратити надію. Божого прощення не можна відмовити жодному, хто розкаявся, особливо тоді, коли із щирим серцем приступає до Святої Тайни Сповіді, щоб отримати примирення з Отцем. Також з огляду на цю причину я вирішив, не зважаючи на всі протилежні розпорядження, під час Ювілейного Року наділити всіх священиків юрисдикцією давати розрішення від гріха аборту всім, які його скоїли і, розкаявшись від щирого серця, просять прощення. Нехай священики приготуються до цього великого завдання, вміючи поєднувати слова справжнього прийняття із призадумою, яка допоможе збагнути скоєний гріх та великодушне прощення Отця, Який все оновлює Своєю присутністю.

Останнє зауваження стосується тих вірних, які з різних причин відчувають необхідність відвідувати храми, в яких служать священики Братства Святого Пія Х. Цей Ювілейний Рік Милосердя не виключає нікого. З багатьох сторін деякі співбрати єпископи доповідали мені про їхню добру віру та практику Святих Таїнств, яка, однак, поєднана із труднощами, пов’язаними із життям у складних душпастирських умовах. Вірю, що в найближчому майбутньому вдасться знайти рішення для відновлення повного сопричастя зі священиками та єпископами Братства. Тим часом, спонукуваний вимогою подбати про добро цих вірних, моїм власним розпорядженням встановлюю, що всі, хто під час Святого Року Милосердя приступатимуть до Святої Тайни Примирення в священиків Братства святого Пія Х, правосильно і законно отримають розрішення  своїх гріхів.

З довір’ям до заступництва Матері Милосердя, ввіряю Її опіці приготування до цього Надзвичайного Ювілею.

Ватикан, 1 вересня 2015

А чому ні? Якщо вистачить грошей то можна

Зверніться із цим питанням до свого отця-душпастиря, або безпосередньо у той монастир чи згромадження, до якого ви хотіли б вступити. Кожна людина індивідуальна, її ситуація теж, тому відповіді на такі питання не можуть говоритись на загал. Можете написати на наш емайл він є на сайті.

Наскільки мені відомо то в жодній церкві не запитують про довідку до якої ви належите Конфесії, поступайте так як вам підказує Ваше сумління та вчення Вашої Церкви.

Його не прославляється, але факт залишається фактом що він був учасником "Тайної Вечері".

Святе Письмо, церковне право та устав про такі речі не говорить нічого

Вказівки щодо дотримання посту вірними УГКЦ подані в каноні 115 Партикулярного права, яке було затверджене Синодом Єпископів УГКЦ 2014 року

1. Покутна практика посту, покаяння та стриманості, метою якої є надолуження за вчинені гріхи та осягнення більшої досконалості задля особистого освячення, – це найдавніша традиція Української Греко-Католицької Церкви.

2. Усі вірні зобов’язані постити в такі періоди церковного року:
Великий піст і Страсний тиждень;
Петрівка – від понеділка після Неділі всіх святих до навечір’я празника Святих Верховних апостолів Петра і Павла (включно);
Успенський піст, або Спасівка, – від свята Перенесення Чесного і Животворного Хреста та Макавейських мучеників, Саломеї, їх матері, і старця Елеазара, до навечір’я Успіння Пресвятої Богородиці (включно);
Різдвяний піст, або Пилипівка, – від дня після свята Апостола Пилипа до навечір’я Різдва Христового:

1) у перший день Великого посту і Страсну п’ятницю – суворий піст, тобто слід утримуватися від вживання м’ясних і молочних продуктів та яєць, а також страв, які містять ці продукти;
2) у перший тиждень Великого посту і впродовж усіх днів Страсного тижня потрібно утримуватися від споживання м’ясних продуктів і страв;
3) у понеділок, середу та п’ятницю інших тижнів Великого посту слід утриматися від споживання м’ясних продуктів і страв; у вівторок та четвер дозволено всі види їжі;
4) в інші пости церковного року вірні зобов’язані: у середу та п’ятницю утримуватися від споживання м’ясних продуктів і страв; у понеділок вівторок та четвер дозволено всі види їжі.

3. Усі вірні зобов’язані дотримуватися посту в такі дні: навечір’я Різдва Христового, навечір’я Богоявлення Господнього, Усікновення Чесної голови святого Івана Хрестителя, Всемірне Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста. Канони партикулярного права УГКЦ 39

4. У всі п’ятниці року, окрім випадків загальниць, храмового та дванадесятих свят, належить утримуватися від м’ясних продуктів і страв.

5. У всі дні посту та періоди загальниць вірні зобов’язані утриматися від організації та участі в гучних забавах, весіллях, танцях, розвагах та інших подібних заходах.

6. Стосовно звільнення від обов’язку посту потрібно дотримуватися таких положень: 1) загальницями в УГКЦ є періоди: від Різдва Христового до навечір’я Богоявлення; від неділі Митаря і фарисея до неділі Блудного сина; від Пасхи до Томиної неділі; від Зіслання Святого Духа до неділі Всіх святих; 2) немає посту в суботи, неділі та дні святкування Нового року (31.12– 01.01) і Незалежності України (24.08); 3) від будь-якого обов’язку посту звільняються: діти до 14 років та особи, яким виповнилося 60 років; важкохворі; вагітні; матері після пологів і ті, що годують груддю; ті, що подорожують (якщо час подорожі перевищує вісім годин); ті, що важко працюють; ті, що харчуються зі столу інших; убогі, котрі живуть з милостині; 4) в окремих випадках звільняти від обов’язку постити може місцевий ієрарх, заохочуючи в цьому разі вірних до здійснення діл побожності та милосердя.

7. Поза межами території верховноархиєпископської Церкви стосовно цього слід дотримуватися місцевих звичаїв.

P.S. Якщо маєте пиатання чи сумніви як Вам постити то на це найкраще Вам дасть відповідь Ваш духівник чи отець-парох

Найперше треба порозмовляти із священиком до якої парафії вони хочуть перейти

Паламар, дяк не є ієрархією Церкви

Читайте Історію церкви в Україні

Воістину Воскрес! В сповідальниці!!!!!