Час від часу кожна людина відчуває потребу помолитись. Палкі молитви виголошують люди усіх релігійних віросповідань. Кожна релігія має свої молитовні правила, виконуючи які сподіваються зібрати урожай, відвернути хвороби, скласти іспити і т.д. Моляться з молитовників, завченими молитвами чи своїми словами. А крім того, щоб помолитись, долають іноді великі відстані та тяжкі труднощі, щоб добратись до «благодатного» місця: євреї з усього світу їдуть у Єрусалим до Стіни Плачу, мусульмани до своїх міст Мекки і Медіни, католики і православні до відпустових місць. І всі заради того, щоб Бог почув молитву, щоб швидше докричатися до Нього.
І хоча ревні молитви лунають з уст величезної кількості людей, проблеми бідності, алкоголізму, наркоманії, розбитих родин, злочинності, воєн і т.д. не зникають, а знову і знову дошкуляють суспільству дедалі більше.
У християн трояке ставлення до померлих:
Одні взагалі заперечують існування душі, а отже і молитву за тих, хто уже помер. (вони не ідуть із цим твердженням дальше Старого Завіту, а всі новозавітні твердження про душу і життя після смерті підтасовують під Ст.З.)Інші визнають, що життя після смерті продовжується, але кажуть, що уже нічого не можливо змінити (вони ідуть у Новому Завіті до притчі про багача і Лазаря – для них доля померлих уже вирішена і молитись за них не потрібно)Ще інші визнають - життя після смерті є, і молитись за померлих потрібно. (так вчить Церква, беручи до уваги все Святе Писання Старого і Нового Завіту)
Свята Церква об'єднує всіх охрещених вірних на землі, святих у небі й душі у чистилищі, що ми називаємо сопричастям святих. На науці святої віри про сопричастя святих основується прадавня практика Церкви молитися за тих, які відійшли до вічності. У нашому церковному календарі кожен день тижня має свого покровителя. Суботу Церква присвятила всім тим, які відійшли до вічності, але ще не ввійшли у вічний і блаженний відпочинок зі святими у небі.
На візантійських іконах Воскресіння Христового ніколи не зображується сам момент Воскресіння. На них зображується «зішестя Христа в ад», а точніше, те, як Христос виводить з аду Адама, Єву та інших героїв біблійної історії, а під ногами Спасителя - чорна безодня пекла, на тлі якої - замки, ключі та уламки воріт, які колись перегороджували мертвим шлях до воскресіння.
Таке зображення відображає традиційне вчення про зішестя Христа в ад, Його перемозі над смертю, воскресіння Ним мертвих і виведення їх з аду, в якому вони утримувалися до Його Воскресіння.
Кожне іконописне зображення засноване на тій чи іншій літургійній згадці. Не існує ікон або фресок, сюжет яких не співвідносився б із тим чи іншим днем церковного календаря. Ікона Зішестя в ад відповідає літургійним спогадам Великої суботи та Великодня. Саме вчення про зішестя в ад засноване на декількох текстах зі Святого Письма, насамперед на посланні апостола Петра (пор. 1 Пет. 3, 8-19). Але набагато детальніше тема зішестя Христа в ад, відображена також в іконописі та розкривається в ранньохристиянської апокрифічної літературі.


Детальніше...