Один священик охарактеризував відвідувачів храму. Їх усіх він розділив на категорії:
- Прихожани - ті, хто ходить на недільні та святкові богослужіння;
- Захожани - ті, хто іноді заходить в храм;
- Свічники - ті, хто вважає, що головне таїнство в Церкві - ставлення свічок;
- Письменники - ті, хто вважає, що подача записки в храмі звільняє їх від обов'язків особистої молитви;
- Привожани - ті, кого «відконвоювали» до храму родичі;
- Хрестопохоронники - ті, хто буває в храмі тільки на чиїхось хрестинах або похоронах;
- Пасхальники - ті, хто буває в храмі тільки на Великдень;
- Принесенці - ті, кого в храм тільки приносять - спочатку охрестити, потім відспівати (останні, на жаль, до молільників не відносяться).
«Ми не знаємо, чому Бог допускає те, що коїться в Україні. Проте все, що відбувається, діється з Його волі. Гадаю, це випробування...» – таку думку висловив Блаженніший Любомир, Архиєпископ-емерит УГКЦ, в ефірі «Громадського.ТБ» 30 квітня 2014 року.

Як сказав Блаженніший Любомир, українці близько двохсот років не мали своєї держави, а тому не знають як поводитися належним чином із своєю незалежністю: «Ми говоримо про речі, що, можливо, іншим людям з інших держав є дивними. Особливо, коли кажуть про ділення нашої країни…Тому, напевно, нам потрібно такого прикрого і болючого поштовху, щоб ми усвідомили те, що ми – один народ».
Нині день апостола Томи. Ви пам’ятаєте, що Господь явився йому по-особливому. Десять учнів було разом, коли прославлений Господь прийшов до них і сказав: «Мир вам!» Цінні слова: Він приніс у людські душі мир, той мир, який тепер приходить і до нас. І от, Він із ними розмовляє і посилає їх проповідувати Слово Боже. А одного серед них немає - апостола Томи. І коли він приходить, всі кидаються до Нього і кажуть: «Брате наш, Томо! Ми бачили Господа! Ми бачили Його живим, ми торкалися до Нього!» І такий біль, така образа закипіла в серці Томи, що він сказав: «Не вірю!» Хоча йому казали десятеро чоловік, його співбратів, він сказав: «Не повірю, поки я своїми руками не торкнуся до Його ран, поки не торкнуся до Його Тіла, що знову ожило!»

З огляду на канонізацію Римських Архиєреїв Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ, що відбудеться у неділю, 27 квітня 2014 року, бажаємо пригадати про те, як відбувається зарахування особи до лику святих Вселенської Церкви, подаючи деякі важливі історичні та канонічні елементи процесу проголошення святості якоїсь особи.

У Церкві першого тисячоліття культ Мучеників, а згодом також й Ісповідників, регулювався правилами різних помісних Церков. Окремі єпископи або синоди єпископів дозволяли на почитання того чи іншого святого, що зазвичай розпочиналось від перенесення мощей даної особи та їх вшанування. Такі «процеси» називалися єпископськими канонізаціями, оскільки проводились окремими єпископами та торкались лише якоїсь конкретної дієцезії, єпархії чи помісної Церкви. Лише із ХІ століття починає встановлюватись принцип, що зараховувати до лику святих має право виключно Римський Архиєрей, з огляду на те, що саме він є Вселенським Пастирем Церкви. А в ХІV столітті Церква розпочинає обмежувати культ деяких святих, ті обмеження були територіальними. А вже від Папи Сикста ІV (1483), святих, які були обмежені у культі, починають називати блаженними.


Детальніше...