Цитата дня:

Коли ми не чуємо відповіді но ноші молитви, то це тому, що насправді її не сподіваємося.
Бруно Ферреро.

Віра – Перебування у Бозі

Проголошуючи Рік віри, Святіший Отець Бенедикт XVI запросив усіх вірних «заново відкрити дорогу віри»

(Porta Fidei, Двері віри, 1), вирушити у «подорож», адже віра не є чимось сталим, незмінним. Віра не є актом, а є шляхом, процесом дозрівання.

Тому не можемо говорити про віру лише як про набір певних догм чи правил, а слід говорити про життя вірою, яке веде до спільності з Богом, до особливого союзу з ним у любові, як каже Святіший Отець, до «дружби з Сином Божим» (Porta Fidei, Двері віри, 2). Віра - це взаємини любові, яких так прагне від людини Бог. Тому вона є неможлива без Божого Об'явлення. Як зазначає Догматична Конституція Другого Ватиканського Собору Dei Verbum (Боже Слово): «Сподобалося Богові, у його доброті і мудрості, об'явити себе самого й подати до відома таїнство своєї волі (пор. Еф. 1, 9), завдяки якій люди через Христа - Слово, що стало тілом, у Святому Дусі мають доступ до Отця і стають учасниками Божої природи» (пор. Еф. 2,18; 2 Пт. 1, 4). (Dei Verbum, Боже Слово, 2). Тому жити вірою - це, перш за все, увійти у взаємини з Богом, у спілкування з Ним.

Дуже часто вірні мають поверхове уявлення про молитву, вважаючи її певною формулою, що подана Церквою, яку слід уважно прочитати, промовити. А насправді, молитва - це діалог, спілкування З Богом. Духовний досвід є вмінням відчувати порухи Святого Духа, а це можливо через слухання Слова Божого, роздумування над ним, переживання його, прикладання зусиль для того, щоб перебувати у свідомості Божої присутності. Святий Ісаак Сирін розрізняє людське знання і віру. Перше є раціональним, його осередком є розум, а віра є не від розуміння, а від споглядання, вона існує у незлобивому серці. Він говорить про три способи життя, три способи світогляду, три способи сприйняття дійсності, бачення світу: тілесне, душевне і духовне. Хворий душею володіє тілесним знанням, той, хто лікується - душевним, зцілений - духовним. Перше є результатом заняття і навчання, друге - результат добротного життя і віри, а третє - результат очищення.

Характерними для тілесного бачення є поєднання його з людською похіттю, тобто багатством, гордістю, приємностями, турботою про словесну мудрість, мистецтво, науку. Людина, яка володіє ним, прагне самостійно вирішити різні проблеми. Коли ж їй не вдається знайти вирішення, вона прагне звинуватити інших. Це тілесне бачення цілковито викорінює любов, воно є притаманне сучасній культурі. Руйнування особистісних відносин, відсутність любові, впертість і лукавство - це властиве сучасній людині, яка є далека від Бога.

Другий тип світогляду - душевний. Його осягає людина, яка прагне єднання з Богом, живе у пості, молитві, читанні Святого Письма. До цієї категорії людей належать ті, хто лікується від духовних недуг. Це є переддень духовного споглядання, яке має місце тоді, коли людина возноситься над земними турботами і смакує майбутні блага.

Говорячи про духовне життя, святий звертає увагу на те, що дехто вважає, що духовне життя полягає в осягненні стану безпристрасності, але, на його думку, це є лише приготування до духовного життя. Інші вважають, що духовне життя полягає у спілкуванні з ангелами, набуванні особливих дарів. Згідно св. Ісаака Сиріна - це є порівняння із духовним життям, як дитина у порівнянні з дорослим чоловіком. Духовне життя полягає у тому, що людина стає перед обличчям Божим, а побачивши Його, завмирає, німіє перед Ним, тому що усвідомлює свою грішність і велич Божої Любові. У той же час усвідомлює й те, що не існує слів, якими могла би висловити покаяння, вона не має що просити в Бога. Саме цей стан св. Ісаак Сирін називає духовним досвідом.

Зрозуміло, що такому досвіду мусить передувати довгий шлях внутрішнього преображения, який однак починається із спілкування з Богом. Тому в цей рік віри є важливо заново відкрити, віднайти дорогу правдивої молитви, яка розпочинається не з висловлювання, а зі слухання, споглядання Бога. За словами Святішого Отця Бенедикта XVI, нам потрібно «знову почати живитися Словом Божим» (Porta Fidei, Двері віри, 3). Апостол Павло теж заохочує: «Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумляйте одні одних» (Кол. 3,16). Саме через Боже Слово ми пізнаємо Христа, зустрічаємося з Ним і входимо у живі відносини з Ним. «Незнання Святого Письма - це незнання Христа», - казав св. Єронім. Тому Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у пастирському листі «Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом» заохочує наслідувати перших християн, «щоб Слово Боже стало основою нашого церковного, парафіяльного, родинного, суспільного і особистого буття», «щоб це Слово ставало «живим і діяльним» в житті вірних, «здатним кормити їх, давати їм відповіді на актуальні проблеми сьогодення та надихати їх на служіння». Там же він зазначає, що «Боже Слово має принести видимі плоди у нашому щоденному житті, бо лише ті, хто це Слово. зберігає, тобто виконує, назвуться блаженними у Господа (пор. Лк. 11, 28)».

Тому можемо стверджувати, що шлях віри розпочинається зі слухання Слова Божого, з перебування зі Словом, спілкування З Ним. Для декого з вірних ці слова можуть виглядати незрозумілими, тобто може назріти запитання: а як це здійснити практично? Як спитала одна людина на катехитичних заняттях: «Як я можу навчитися слухати Бога? Як можу відкрити своє серце?». Простою відповіддю на це запитання може бути приклад наведений у книзі для дітей Майєра-Скуманца Лена «Якщо воля, мій Господи», в якій розповідається про хлопчика, що розмовляв з Богом. Одне із оповідань цієї книги говорить про те, що одного разу хлопчик побачив у винограднику красиву квітку і захоплено вигукнув: «Господи, дивися, яка гарна квітка, ти в житті такої не бачив!». І він почув ... як Бог засміявся. З одного боку, з боку людини, потрібна, перш за все, щирість, її прагнення поділитися з Богом своїм життям, своїми радощами і болями, не лише щось вижебрати у Нього, не лише добитися від Бога того, щоб Він виконував наші забаганки (прохання), які б вони добрі нам не здавалися, а саме бажання ділитися з Ним. З другого боку, з боку Бога, є відповідь. Оповідання не говорить про те, що хлопчик почув вухами, що Бог засміявся, він відчув ту радість, яку зараз переживає той, з ким ти спілкуєшся. Його відкритість на Бога є відкритістю на порухи свого серця. Голос Божий лунає всередині людини, в нашому серці. Відкритість на Бога є відкритістю на правду, яка є всередині нас. Як каже св. Василій Великий: «Бог є так близько до нас, що ми навіть цього не уявляємо, він є у нас», а св. апостол Павло: «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло - храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих» (1 Кор. 6, 19). Тому йдеться про те, щоб навчитися переживати, розпізнавати ці внутрішні порухи, голос Божий, що звернений до нас. Такі взаємини з Богом і є відкритістю серця на «формування перемінюючою благодаттю» (Святіший Отець Бенедикт XVI, Porta Fidei, Двері віри, 1).

Така відкритість на Бога є неможливою без звіряння з Божим Об'явленням. Навчитися мови Бога можливо лише тоді, коли вслухатися в неї, коли перебувати з Богом, вдивлятися у Його життя. У Святому Письмі людина повинна навчитися відчитувати своє життя. Біблійна історія - це історія не лише Божого Об'явлення, але і об'явлення людині її правдивого покликання га призначення.

Святе Письмо є дзеркалом, у якому ми віднаходимо своє правдиве обличчя. Повертаючись до книги «Якщо воля твоя, мій Господи», пригадується оповідання про те, коли хлопчик, прочитавши у Святому Письмі, що Мойсей після того, як розмовляв з Богом, світився, злякався і кинувся до дзеркала, щоб подивитися чи і він не світиться, адже він кожного дня розмовляє з Богом. Однак у дзеркалі він побачив звичне обличчя, що аж трохи засмутився, хотів хоча б трішечки світитися. Зажурений він сів біля вікна і почув розмову своєї мами з сусідкою. Мама розповідала про квітник, який він подарував їй на Свято Матері. Сусідка ж у відповідь сказала: «Знаєш, твій син, не такий, як інші діти. Коли він йде по вулиці, то, здається, що він світиться».

Отож, жити словом Божим - це вслухатися у Боже Об'явлення, вдивляючись в той же час у своє життя, впізнавати себе у біблійних героях, відчитувати слова Бога, які сказані не комусь із біблійних героїв, а мені. Адже «Ісус Христос учора й сьогодні - той самий навіки» (Євр. 13, 8). Це те саме слово Боже, яке було споконвіку, «і з Богом було» і «було - Бог». «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. У ньому було життя, і життя було - світло людей. ... Справжнє то було світло - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник - і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які в ім'я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Ів. 1,1-13).

Тому той самий Христос є і сьогодні присутній у СЛОВІ та в Тайні Євхаристії. В іншому виді, але той самий Бог, Який прагне розділити з людиною Своє життя, Який запрошує до сопричастя, до єднання в любові. Він прийшов до нас, до своїх, щоб піднести нас до цілком іншого виміру буття. Тому не йде мова про те, щоб зрозуміти об'явлення, а переорієнтувати власне життя на споглядання Бога, присутнього тут і тепер у драмах нашого особистого і суспільного життя. Тож у цей рік віри є необхідно відновити наші взаємини з Богом, очистити нашу молитву і з жебраків стати друзями Христа. А вже саме спілкування з Богом наповнює наші серця благодаттю і любов'ю, здійснює ту переміну, якої так прагне багато християн.

с. Наталія Мельник,
Згромадження сестер Пресвятої Родини
«НАШ СОБОР»
2013 2(21) лютий-березень

Залишайте свої коментарі

0 / 300 Обмежання символів
Ваш текст повинен бути між 10-300 символів
  • Коментарів немає
ShoppingASEhandelASErhvervIndexDKServiceIndexDK