Коментарі
- Коментарів немає
Відзначення річниці проголошення Акту відновлення Української Держави
30 червня у Надвірній відзначили 75 річницю проголошення у Львові Акту відновлення Української Держави
Піша проща до Гошева.
У цій прощі, що тривала 10-11 червня, взяли участь парафіяни м. Надвірна, с. Мирне, с. Назавизів, с. Зелена.
День Героя у Надвірній
Біля пам’ятного знаку Героям УПА, Марті та Миронові Свідрукам, 23 травня 2016 року в м. Надвірна, відбулись заходи з відзначення Дня Героїв України.
Піша проща до Зарваниці
6-8 липня 2016 року відбулася піша проща із Надвірної до Зарваниці.
Нічні Чування у Прокатедральному соборі
30 червня, у прокатедральному Соборі Благовіщення Пречистої Діви Марії відбулися молитовні чування, з нагоди Ювілейного Року Божого Милосердя.Прощальне слово Митрополита Володимира
- Деталі
- Категорія: Принагідні
Ваше Блаженство, преосвященні Владики, дорогі отці, представники влади, депутати, дорога родино, дорогі браття і сестри. Ми сьогодні схиляємо свої голови перед світлою пам’яттю Христового Воїна, видатного мужа Церкви, Архиєрея Миколая Сімкайла.
Преосвященний Владика Миколай народився 21 листопада 1952 року у місті Караганді, Казахстан, де відбували заслання його батьки за співпрацю із УПА та за підпілля. На той час у Казахстані було 22 концентраційних табори, через пекло яких пройшло кілька мільйонів громадян «щасливої країни рад». Там, у страшних кліматичних умовах, без будь-яких засобів до життя й існування, від важкої фізичної праці люди вмирали тисячами. За дивним Божим Промислом Отець і Глава нашої Церкви, Блаженніший Святослав із ними також і я з єпископами відбули постійний синод у Казахстані, у місті Караганді. І ми молилися там за жертв синів та дочок нашої Української землі, які загинули мученичою смертю.
Зі спогадів матері Владики, Анни, хоча вона і рідко згадувала ті часи, але одного разу сльози мимовільно полилися з її очей, коли вона згадала, як, народивши дитину, вгамовувала її крик м’якушем ерзац-хлібу, бо в грудях від виснажливої праці не було молока. Також часто Владика Миколай наголошував на благодатний вплив його бабусі на формування й закладення духовної складової його характеру, яка завжди вчила онуків молитви, основ віри й любові до українського народу.
1963 році батьки повернулися на Україну і майбутній Владика вступив спочатку у восьмирічну школу в Підпечерах, а згодом в Угорницьку середню школу. Родина Сімкайлів була близько знайомою з Єпископом підпільної УГКЦ Павлом (Василиком), який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи, Владика Павло ознайомив його зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиком. З тих пір Миколай здобував богословські науки у підпільній духовній семінарії. 15 травня 1974 року в селі Підпечери, під час Божественної Літургії, Владика Кир Павло Василик висвячує Миколу на священика нашої підпільної Церкви. Так розпочався тернистий шлях служіння отця Миколая: Церкві, народові, підпільним громадам УГКЦ Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей. Оскільки, офіційно бути священиком УГКЦ в СРСР було заборонено і каралося тюремним ув’язненням, то священики намагалися обрати собі такий рід мирської професії, яка б дозволяла мати більше вільного часу на душпастирювання. Отець Микола обирає професію пожежника. З того періоду пригадується один героїчний випадок, коли з палаючої дерев’яної церкви в передмісті Івано-Франківську, в Угорниках, підпаленої комуністичною владою, за мить до того, як вона мала завалитися, пожежник Микола Сімкайло (тоді вже отець) виносить стародавню ікону. Пізніше він врятує від тління й загибелі не одну сотню ікон, щоби вони не були знищені, продані, вивезені за межі України.
Коли розпочинається боротьба за легалізацію УГКЦ, то в числі перших безстрашних воїнів Христових отець Микола. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало з 19 травня до 24 листопада 1989 року. Серед подій того часу, особливо виділяється одна з найбільших в Україні народних демонстрацій єдності Церкви й народу за свої релігійні та національні права. 16 червня 1989 року в Івано-Франківську на понищених комуністичною владою могилах Січових Стрільців відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, де вперше на Івано-Франківщині офіційно був піднятий синьо-жовтий прапор. Її духовним осердям стала Панахида, яку відслужив о. Микола і виголосив полум’яну проповідь за права і свободи святої Церкви й українського народу. На закінчення проповіді, взявши терновий вінець і, піднісши його над головою, отець Миколай сказав такі слова: “Люди, терновий вінець – це наша свята Церква, настане час, коли цей терновий вінець зацвіте прекрасними ружами волі та свободи нашої Церкви і нашої Української держави й Україна займе гідне місце в колі світових держав”.
З властивим йому почуттям гумору, яке особливо його вирізняло серед священства, зауважив: “Взагалі, для мене той незабутній 1989 рік був дуже «врожайним» як на великі відправи, так і на адміністративні штрафи за них від “не нашої” влади. А штрафів таких в 1989 році я “назбирав” понад 100”.
Він був свідомий ролі УГКЦ в житті свого народу та гідно сповняв своє священиче й душпастирське служіння, про що в одному з інтерв’ю коротко підсумує так: “Від часу, коли сталінська репресивна машина загнала УГКЦ в підпілля, і до згадуваних подій як священство, так і вірні вірили й надіялися на кращі часи, що обов’язково прийде свобода для Церкви і нашого народу!
На постійні вимоги єпископа владики Павла Василика, священиків, українських патріотів і ревних вірних 28 січня 1990 року комуністична влада повернула УГКЦ один із двох її єпископських храмів в Україні катедру в Івано-Франківську. Настоятелем катедри й деканом Івано-Франківського деканату УГКЦ призначений о. Микола Сімкайло.
А катедра з тих пір на 15 років стає духовним центром, який збирає навколо себе усі небайдужих до відродженої Церкви й майбутньої молодої української держави: колишні політв’язні, політики й урядовці, творча інтелігенція, студентська й шкільна молодь. Для кожного він знаходить добре слово, суттєву пораду, реальну допомогу. З перших кроків свого урядування, отець Микола активно бере безпосередню участь у відновлюванні греко-католицькі парафій і деканатів в Івано-Франківській області, у творенні численних громадських та культурницько-просвітницьких організацій в краї. Завдяки його старанням, при катедральному храмі засновуються церковні хори, християнські молодіжні організації, поблизу катедри будується Катехитичний центр, розпочинає радіомовлення перше в Україні релігійне радіо “Дзвони”, виходить часопис “Милосердна Україна”. Отець Микола Сімкайло першим в Україні починає розбудовувати благодійну організацію “Карітас”, виконуючи обов’язки її директора в єпархії та обласному центрі.
Окрім цього о. Микола починає активно збирати ікони, дерев’яні хрести, антикварні духовні книги, церковні старожитності, словом, закладає основи церковного музею, ідею якого він вже реалізує як єпископ в Коломиї.
За громадянську активну позицію громадяни Прикарпаття обирають отця депутатом до обласної ради, де він старався активно про повернення церкви нашому народу.
Верховна влада УГКЦ 2 червня 2005 року номінувала отця-мітрата Миколу Сімкайла єпархом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ. Єпископська хіротонія владики Миколая звершилась 12 липня 2005 року в катедральному соборі Святого Воскресіння м. Івано-Франківська, а наступного дня відбувається його введення на престол Коломийсько-Чернівецької єпархії у храмі святого Михаїла у місті Коломиї.
Він став гідним продовжувачем свого духовного вчителя й співробітника у Христовому винограднику Ісповідника віри Владики Павла Василика. За цих коротких й неповних вісім років Владикою Миколаєм завершено будівництво й розписи найбільшого храму в Західній Україні катедрального собору Преображення Господнього в Коломиї, який урочисто відкрито минулого рокуі освячено Блаженнішим Святославом у присутності Папського нунція, єпископів, священиків, влади. Ним відреставровано Катехитичний коледж й інститут підвищення богословського рівня для священиків, нове дихання отримали єпархіальні благодійні служби та молодіжні християнські згромадження й організації. Владика Миколай висвятив 60 священиків і дияконів, 100 його вихованців закінчили богословські студії в Україні та закордоном. Освячено та збудував 32 храми та дяківсько-регенське училище, розпочато реставрацію приміщення під дитячий садочок ім. Івана Павла ІІ в місті Коломиї та відкрито сиротинець. І це далеко не повний перелік тих добрих справ, які Владика встиг зробити спільно із вами та нашою місцевою владою.
Спасибі всіх, хто був близько біля нього, тому сьогодні складаємо спільну подяку усім добрим людям, які люблять нашу святу Церкву.
Окремою сторінкою його діяльності є його тісна екуменічна співпраця з православними братами, зокрема з владикою Іоаном Бойчуком, УПЦ КП.
Сьогодні складаємо подяку Блаженнішому Святославу, єпископам Греко-Католицької та Римо-Католицької Церкви, священикам, монахам і монахиням, владі, усім вірним. Приносимо наші співчуття рідному брату та його сім’ї, всій родині. Заносимо молитви до престолу Всевишнього за нашого дорогого Єпископа, правлячого архієрея Коломийсько-Чернівецької єпархія Владики Миколи Сімкайла, який не тільки носив ім’я Святого Миколая, але і з ревністю виконував добрі діла. Для мене та священиків із підпілля Владика був тим прекрасним прикладом священика, а пізніше і прикладом у єпископстві. Владика мав велику любов до Бога, до своєї Церкви, до Батьківщини нашої України, до наших ближніх і був ревним за спасіння безсмертних людських душ. Завжди ставив на перше місце Бога, роль Божої ласки та Божої благодаті, бо завжди Бог перемагає через людину.
На жаль, набагато більше залишилося нереалізованих ним планів та задумів, що прийдеться вже довершити його наступникам. А ще залишиться світла пам’ять про видатного мужа Церкви, який своїм життям показав як потрібно служити Богові й народу.
Прощаємося із тобою, Владико Миколаю, нехай Господь дарує тобі Царство Небесне, а українська земля, за яку ти так багато страждав буде тобі пухом.
Дорогі у Христі, згідно нашого звичаю, коли прощаємо наших покійних, то просимо завжди у всіх присутніх прощення. І сьогодні владика Миколай моїми устами просить у всіх вас прощення: може когось образив, може когось не прийняв, комусь не догодив. Просить простити вперше: «Нехай Господь простить». Просить простити вдруге: «Нехай Господь простить». Просить простити втретє: «Нехай Господь простить».
Дорогі гості із Казахстану, із міста Караганди, коли почули цю трагічну звістку, що відійшов до Вічності владика Миколай нам на дорогу передали оцю квітку. Вони просили її довезти і передати владиці Миколаю, який народився там, у Караганді. Тепер я хочу це зробити.
Христос Воскрес!
Детальніше...