Дорогі брати і сестри!
Вже п’ятий рік поспіль відзначаємо в Україні 14 вересня як свято Бога Творця і День молитви та відповідальності за наше природне довкілля і весь створений Богом світ. В цей день разом з братами у вірі по всьому світі молитовно виражаємо свою вдячність Богу за безцінні дари природи, висловлюємо щирий жаль за екологічні зловживання і просимо про порятунок та благополуччя всього створеного світу.
Рік Віри, який відзначається цьогоріч у Вселенській Церкві, спонукає нас в особливий спосіб застановитися в цей день над глибинним сенсом християнської віри в Бога Отця, Сина і Святого Духа, єдиного у Пресвятій Трійці – Творця і Спасителя, а також усвідомити, що правдиве і цілісне життя у Христі передбачає відповідальне ставлення до всього світу, створеного у Ньому.
З передових шпальт ЗМІ минулий тиждень не сходила Сирія: загроза військового втручання Заходу в Сирійський конфлікт на боці … ісламістів, загроза розширення конфлікту на весь близькосхідний регіон, інтереси великих міжнародних гравців. І, як годиться, величезна більшість ЗМІ колись християнського Заходу взагалі не звертали уваги на долю християн у близькосхідному регіоні. Драматичні заклики християнських єрархів близькосхідного регіону ЗМІ у своїй великі більшості пустили повз вуха.
Апостольський нунцій в Сирії Архиєпископ Маріо Зенарі спробував апелювати до Заходу, нагадуючи, що невинні жертви сирійського конфлікту волають до Неба. Єрарх дуже точно вказав на найганебнішу та найтрагічнішу суть усіх воєн, а серед них й сирійської: «На жаль, найвищу ціну від самого початку конфлікту платить цивільне населення, невинні жінки та діти». І неможливо не запитати: а де ж зараз чисельна армія захисників різних «прав»? Чому вся ця армія пильно мовчить? Захід так і залишився глухим на волання Нунція.

Папа Франциск, оголосив
найближчу суботу, 7 вересня 2013 року,
днем молитви і посту в наміренні миру в Сирії,
на Близькому Сході та в цілому світі.
…Розсилаю по знайомих запит, що шукаю людину, яка має досвід перебування у релігійній або економічній секті. Увечері дзвонить Анка — знайома знайомих. Я її ледве пам’ятаю. Каже, що випадково почула моє прохання і хоче зустрітися. Просить про збереження таємниці, бо хоч вийшла з секти понад вісім років тому, та не хоче, аби хтось, окрім вузького кола довірених осіб, знав про цей факт.
Я пошукала більше відомостей про свою співрозмовницю: найнормальніша на світі дружина і молода матір, супер-мила і послужлива.
Анна невисока, скромно вбрана, має стриманий макіяж і говорить тихо, що інколи дратує, бо мусиш нахилятися, аби щось почути.
Перше, що я помітила, подавши їй руку, — шрам на зап’ястку. Вона бачить мій погляд, але не коментує.
Ми сідаємо на лавочці в парку. Анка: може, я маю спершу розповісти про свої переживання у якомусь блозі або на інтернет-форумі, аби застерегти інших?
Мене стримував біль, страх… і, може, сором… так, мабуть, і сором теж.
— Що дала себе так надурити? — питаю.
— Ні, що так довго не могла помітити правду…


Детальніше...