23 листопада 2013 року день пам'яті жертв голодомору та політичних репресій - Строінка 3

Деталі

Категорія: Цікаве

На селах смертність досягла апогею навесні 1933 р. До голоду додався тиф: у містечках із декількома тисячами населення тих, що вижили, було лише кілька десятків. У звітах ГПУ, як і в звітах італійських дипломатів, які працювали в Харкові, зазначалися випадки канібалізму:

«У Харкові щоночі підбирають близько 250 трупів людей, померлих від голоду або тифу. Зауважили, що в дуже багатьох із них нема печінки, яку, здавалося, витягнули через велику різану рану. Міліція врешті спіймала декількох із тих таємничих «різників», які зізналися, що з цього м'яса вони виготовляли фарш для пиріжків, які згодом продавали на базарі».

У квітні 1933 р. письменник Михайло Шолохов, проїжджаючи через одну кубанську станицю, написав два листи Сталіну, детально розповідаючи про те, як місцева влада вилучила під тортурами усі запаси у колгоспників, приречених на голод. Він просив першого секретаря надіслати допомогу продуктами. У відповіді письменникові Сталін відверто розкривав свою позицію: селян покарано справедливо за те, що «влаштовували страйк і саботаж», вели «приховану війну проти радянської влади, війну на смерть» . Протягом 1933 p., коли мільйони селян вмирало з голоду, радянський уряд продовжував експортувати за кордон 18 млн. центнерів пшениці для «потреб індустріалізації».

Демографічні архіви і переписи населення 1937 і 1939 pp., які до останніх років були засекречені, дають змогу визначити масштаби голодомору 1933 р. Географічно «зона голоду» охоплювала одночасно Україну, частину чорноземної зони, багаті рівнини Дону, Кубані і Північного Кавказу, переважну частину Казахстану. Голод і злидні охопили близько сорока мільйонів людей. У найбільш голодуючих областях, як-от сільські зони довкола Харкова, смертність між січнем і червнем 1933 р. збільшилась у десять разів порівняно із середніми показниками: 100 000 смертей у червні 1933 р. в Харківській області — порівняно із 9000 у червні 1932 р. При тому дуже багато смертей просто не реєстрували. Сільські зони, звичайно, постраждали дужче, ніж міста, однак і їх не оминуло лихо. Харків за один рік втратив понад 120 000 мешканців, Краснодар —40 000, Ставрополь — 20 000.

Окрім «зон голоду», демографічні втрати, викликані злиднями, теж заслуговують на увагу. В сільських зонах Московської області смертність зросла на 50 % від січня до червня 1933 р.; в місті Іваново, терені голодних бунтів 1932 p., смертність зросла на 35% протягом першого півріччя 1933 р. Упродовж 1933 р. по всій країні спостерігається додаткове збільшення смертності на шість мільйонів. Значною мірою це спричинив голод — можна без сумніву визначити підсумок цієї трагедії приблизно у 6 млн. жертв. Українське селянство заплатило найважчу данину — принаймні 4 млн. життів. У Казахстані приблизно 1 млн. померлих, зокрема серед кочівного населення, примусово переведеного на осілий спосіб життя, позбавленого від часу колективізації своєї худоби. На Північному Кавказі і в чорноземній зоні — 1 млн. померлих.

За п'ять років до Великого терору, який насамперед вдарить по інтелігенції і відповідальних кадрах економіки і партії, голодомор 1932-1933 pp., апогей другого етапу анти-селянської війни, розпочатої 1929 р. державою-партією, постає вирішальним епізодом становлення репресивної системи, яку випробовували відповідно до політичного моменту проти тієї чи іншої суспільної групи. З низкою своїх жорстокостей, тортур, убивства цілих народів голодомор відображає величезний політичний і соціальний занепад. Бачимо, як зростає кількість місцевих тиранів і деспотів, готових на все задля того, щоб вилучити в селян їхні останні харчі, бачимо появу варварства. Репресії перетворюються на щоденну практику. Водночас із епідеміями та «розбоєм» з'являються знову покинені діти і канібалізм; виростають «бараки смерті», селяни зазнають нової форми рабства під наглядом держави-партії. Як передбачливо писав Сергій Орджонікідзе у січні 1934 р. Сергієві Кірову: «Наші кадри, які перейшли через ситуацію 1932-33 pp. і вистояли, справді загартовані як сталь. Думаю, що з ними ми побудуємо державу, якої ще ніколи не знала історія».

Чи слід бачити у цьому голоді, як це роблять сьогодні деякі українські публіцисти та історики, «геноцид українського народу?» Безперечно, що українське селянство було основною жертвою голодомору 1932-1933 pp., і що цьому «штурмові» передувало з 1929 р. декілька наступів проти звинуваченої спершу у «націоналістичних ухилах» української інтелігенції, а пізніше, починаючи з 1932 p., проти частини українських комуністів. Можна, безперечно, використовуючи вислів Андрія Сахарова, говорити про «українофобію Сталіна». Однак, важливо також зазначити, що відповідно репресії голодом торкнулися і козацьких земель Кубані, Дону та Казахстану. У цій республіці з 1930 р. колективізація і примусове переведення на осіле життя кочівників мали згубні наслідки: за два роки було знищено 80 % поголів'я худоби. Залишившись без майна, доведені до голоду, два мільйони казахів емігрували — близько півмільйона до Центральної Азії і півтора мільйона до Китаю.

Насправді, у багатьох регіонах, як в Україні, на козацьких землях, навіть у деяких районах чорнозему голод виявився останнім епізодом протистояння, що розпочалося 1918-1922 pp. між більшовицькою державою і селянством. Спостерігаємо дивний збіг територій потужного протистояння конфіскації 1918-1921 pp., колективізації 1929-1930 pp. і територій, уражених голодом. З чотирнадцяти тисяч зареєстрованих ГПУ повстань і бунтів 1930 р. понад 85 % відбулися в регіонах опісля «покараних» голодом у 1932-1933 pp. Саме ці найбагатші і найдинамічніші сільськогосподарські регіони, які водночас могли б найбільше віддати державі і найбільше втрачали за системи вилучення сільськогоспо¬дарської продукції в рамках впровадженої примусово колективізації, були найчутливіше вражені голодомором 1932-1933 pp.

УРИВКИ З ЛИСТА, ЯКОГО МИХАЙЛО ШОЛОХОВ, АВТОР «ТИХОГО ДОНУ»,
4 квітня 1933 р.
НАДІСЛАВ СТАЛІНУ:

«Товаришу Сталін! Вешенський район, як і багато інших районів Північ¬ного Кавказу, не виконав плану поставки зернових не через якийсь «куркульський саботаж», але через погане місцеве партійне керівництво... Минулого грудня обласний партком відправив для «прискорення» кампанії збору «уповноваженого» товариша Овчіннікова. Той вжив таких заходів:

1) реквізував усе наявне зерно включно із «авансом», який керівництво колгоспів дало колгоспникам для засіювання нового врожаю;

2) розділив по сім'ях поставки, які кожен колгосп мав дати державі. Якими були результати таких заходів? Коли розпочалася конфіскація, селяни почали ховати і закопувати пшеницю. Щодо кількісних цифрових наслідків усіх цих конфіскацій: «знайдено» — 5 930 центнерів зерна... А ось декілька методів, які застосовували для того, щоб одержати ці 593 тонни, частина з яких була закопана ... щез 1918 року!

Метод холоду... Колгоспника роздягають і ставлять «на холод», зовсім голим у сарай... Часто ставили «на холод» цілі бригади колгоспників.

Гарячий метод. Обливають ноги і подоли спідниць колгоспниць керосином і підпалюють. Потім його гасять — і знову все спочатку...

В колгоспі Наполовському якийсь Плоткін, «уповноважений» райкому, змушував допитуваних колгоспників лягати на пічку, розжарену до червоного, потім їх «охолоджував», зачинивши голими в сараї...

У колгоспі Лебяженському колгоспників вишиковували в ряд під стіною й імітували розстріл...

Я міг би продовжувати до безконечності такі приклади. Це не «зловжи¬вання», ні, це звичайний метод збору зерна...

Якщо Вам видасться, що мій лист заслуговує на увагу ЦК, пришліть сюди справжніх комуністів, які матимуть відвагу викрити тих, хто завдав смертельного удару колгоспному будівництву у цьому районі... Ви наша єдина надія.

Ваш Михайло Шолохов (Президентські архіви, 45/1/827/7-22)

ВІДПОВІДЬ СТАЛІНА М. ШОЛОХОВУ, 6 травня 1933 р.

«Дорогий товаришу Шолохов,

Я отримав ваші два листи. Допомога, про яку ви просили, надана. Я відправив товариша Шкірятова, щоб він розібрався у тих справах, про які ви мені розповідаєте. Прошу вас йому допомогти. Ось так. Але це не все, що я вам хотів сказати, товаришу Шолохов. Насправді, ваші листи змальовують картину, яку б я назвав необ'єктивною, і щодо цього я хотів би написати вам декілька слів.

Я вдячний вам за листи, які викривають невеличку хворобу нашого апарату, і показують, що, бажаючи зробити добре, тобто роззброїти наших ворогів, деякі з наших партійних службовців напосідають на наших друзів і можуть навіть стати чистими садистами. Однак ці зауваження абсолютно не означають, що я з усім повністю з вами згідний. Ви бачите один бік справи і бачите досить добре. Але це лише один бік справи. Щоб у політиці не помилятися — а ваші листи це вже не література, це чиста політика — потрібно вміти бачити й другий бік життя. А другий бік полягає в тому, що шановні хлібороби вашого району — та не тільки вашого — страйкували, займалися саботажем і були ладні залишити робітників і Червону армію без хліба! Той факт, що саботаж був спокійним і на вигляд мирним (без кровопролиття), нічого не змінює по суті справи, бо шановні хлібороби вели приховану війну проти радянської влади. Війну на смерть, дорогий товаришу Шолохов!

Звичайно, ці специфічні особливості не можуть виправдати зловжи¬вань наших службовців, як ви про це кажете, і винні мусять відповісти за свої вчинки. Але ясно як день, що наші шановні хлібороби не є безневин¬ними овечками, як це може видатися при читанні ваших листів.

На все добре. Тисну вашу руку.

Ваш Й. Сталін» (Президентські архіви, 3/61/549/194)

«Голодомор», Розділ із книги «Чорна Книга комунізму (злочини, террор і репресії)» Стефан Куртуа та інш.

За матеріалами сайту: "Духовний Дзвін"

Залишайте свої коментарі

• Ім'я (Обов'язково):
• Email (Обов'язково):

0 / 300 Обмежання символів

Ваш текст повинен бути між 10-300 символів

Введіть текст, представлений на малюнку нижче. Якщо не видно символів? оновити картинку

Відіслати Коментар

• Коментарі

Коментарі

• Сортувати: Старі першими
• Сортувати: Нові першими

• Коментарів немає

Stickies

Lovies