Цитата дня:

Бог хоче, аби ми постійно росли, вдосконалювалися, досягали нових висот.
Джоел Остін.

Чому нам не вистачає часу?

Останній раз я не встиг вчасно здати рукопис у видавництво. Моїм виправданням стала типова для американців фраза: «У мене не було часу». Давайте подумаємо, що ховається за цими словами. Чому складається враження, що нам ні на що не вистачає часу, а найменше нам вистачає його на молитву?

Я весь час відчуваю почуття провини з цього приводу, думаю, як і більшість моїх читачів. Мені здається, що єдиною перешкодою в наших стосунках з Богом (після гріха, звичайно), є відсутність вільного часу. Якби я приділяв своїм дітям стільки ж часу, скільки я приділяю Богові, мене звинуватили б у невиконанні батьківських обов’язків. Якби я проводив зі своєю дружиною так само мало часу, як з Богом, у неї було б повне право подати на розлучення з причини мого невиконання подружніх обов’язків.

Всім відомо з особистого досвіду, якими ми є щасливими, коли присвячуємо час Богові. Ховаючись від Бога, ми себе обділяємо. Ми переживали це тисячі разів і все одно ховаємося від Бога, ухиляємося від спілкування з ним і від молитви, немов молитва – це гірка мікстура. Ми так боїмося тиші й самоти, які є необхідними умовами для особистої молитви, що призначаємо їх (тишу й самоту), як покарання (і то найвитонченішої тортури, на яку тільки здатний наш мозок) запеклим злочинцям, ув’язнюючи їх в одиночних камерах.

Чому ж нам здається, що у нас менше часу, ніж у наших предків? По суті, в кількісному відношенні не відбулося жодних змін: все ті ж двадцять чотири години на добу. Технології повинні були б подарувати нам масу вільного часу, а дозвілля зробити нашим основним заняттям. Скільки сьогодні пристроїв, покликаних заощадити наш час!

Результат зовсім протилежний. Чим більше подібних пристроїв ми маємо, тим менше у нас часу. (Єдиний спосіб знайти трохи часу – це повернути стрілку годинника назад, а не вперед!).

В чому наша помилка?

У наших прабабок йшло по кілька годин, щоб випрати одяг на пральних дошках; ми просто натискаємо кнопку на пральній машинці. Наші праотці сіяли поля і полювали, щоб не померти з голоду; ми купуємо їжу в супермаркетах, ставимо її в мікрохвильові печі і просто натискаємо кнопку. І все одно ми виснажені браком часу більше, ніж вони. Чому?

В давнину люди тримали рабів, які виконували ручну роботу, в той час як їхні господарі насолоджувалися годинами дозвілля. Сьогодні техніка замінила рабів, але нам як і раніше не вистачає часу. Чому?

Я ставлю діагноз не нашому хворому суспільству, (якщо ви глибоко цікавитеся цією проблемою, прочитайте «Думки» Паскаля, особливо главу «Розвага»), а нашим відмовкам, щоб не молитися, і, як мені здається, такий же діагноз можна поставити і нашим відмовкам у багатьох інших сферах нашого життя.

Ми повинні почати думати про час. Нам не вистачає часу на молитву, тому що ми неправильно думаємо про час і молитву.

Час і молитва знаходяться у нас в зворотній залежності. Нам здається, що час визначає молитву, хоча насправді молитва визначає час. Нам здається, що нестача часу є причиною відсутності молитви, але насправді відсутність молитви є причиною нестачі часу.

Коли хлопчик приніс Христу п'ять ячмінних хлібів і дві рибки, Христос чудесним чином помножив їх. Те ж саме він робить і з нашим часом, але тільки в тому випадку, якщо ми проводимо цей час в молитві. Тут немає перебільшення, оскільки я сам багаторазово зазнавав це на особистому досвіді. Кожен раз, коли я кажу, що дуже зайнятий, щоб молитися, у мене стає менше часу, я нічого не встигаю, я виснажений і відчуваю себе рабом часу.

Кожен раз, коли я кажу, що дуже зайнятий, щоб пропустити молитву, і кожен раз, коли я приношу кілька ячмінних хлібів часу і рибок життя до Христа, Він чудесним чином примножує їх, і я разом з Ним святкую Його перемогу над часом. Я не знаю, як Він це робить, я лише знаю, що Він робить це раз за разом.

І все одно я відмовляюся приносити в жертву Богові свої хліби й рибу. Я ідіот. Це і є первородний гріх: духовне божевілля, я швидше за все вибираю нещастя замість щастя.

Ми повинні відновити нашу духовну розсудливість. Правильним кроком у цьому напрямку стала б переміна ставлення до часу.

Час як декорації для театральної постановки.

Декорації – реальна частина п'єси, її невід'ємна частина. Але ми часто думаємо по-іншому: ми думаємо, що п'єса – це невід'ємна частина декорацій, ми вважаємо, що тема, значення і дух п'єси мчститься в декораціях до неї, хоча насправді все навпаки.

Це те ж саме, що думати, ніби дух міститься в тілі. Насправді, тіло міститься в дусі. Якщо час вимірює рухи матеріальних тіл, а молитва вимірює рух духу, отже, час міститься в молитві, а не молитва в часі. Молитва визначає, змінює і чудесним чином примножує час (хліби й рибу).

Однак молитва примножує час лише в тому випадку, якщо ми жертвуємо нашим часом. У цьому вся причина. Ми боїмося приносити жертви, тому що це пов'язано з вбивством.

Справжні світові релігії засновані на жертві, на бажанні смерті. Тільки фальшива релігія популярної психології, (яка просочилася в сучасні церкви) обходить стороною це поняття. Язичники і політеїсти в цьому питанні не виняток. Улюблений бог в Індії Шива, Руйнівник, улюблена богиня – Калі, жіночий еквівалент Шиви. Навіть індуїсти усвідомлюють важливість духовної хірургії, смерті і жертвоприношення. Після Голготи чи можуть християни дозволити собі не знати цього? Господь багаторазово говорить нам, що поки ми не візьмемо свій хрест і не підемо за Ним, ми не можемо називатися його учнями.

Можливо, в якомусь сенсі це означає щось жахливе і важко здійсненне. Але в самому простому розумінні це означає, що ми повинні принести в жертву Богу наш час. Оскільки час – це життя; життя у всіх його проявах.

Сенс очевидний: для того, щоб у нас з'явився час на молитву, ми повинні використати час, який витрачаємо на інші заняття. Ми повинні «убити» щось, відкинути, сказати рішуче «ні».

Чому? Дозвольте мені зробити просту, банальну, але радикальну пропозицію: телевізор. Убийте телевізор. Спробуйте місяць прожити без нього. Чи вийде це у вас? Якщо ні, значить, телевізор для вас – наркотик, а ви – наркоман. «Людина – раб того, з чим вона не може розлучитися, якщо це щось менше її самої», – говорить Джордж Макдональд.

Всі мої знайомі, які спробували зробити це (добровільно), були дуже щасливі. Телебачення здебільшого – помийна яма. Навіщо труїти мозок і душу продуктами життєдіяльності найбільш фанатичної антирелігійної еліти нашого суспільства? Навіть якщо б і не було молитви, телебачення все ж таки потрібно принести в жертву духовному здоров'ю та інтелекту. Тим паче, якщо ми жертвуємо наш час заради молитви. Порахуйте, скільки годин на тиждень ви проводите біля телевізора, і присвятіть половину цього часу молитві. В результаті ви отримаєте потрійну вигоду: відмиєтеся від помиїв, проведете час у молитві, плюс – у вас з'явиться додатковий вільний час.

Альтернатива – психічна залежність, яка підступає до нас з усіх боків, травлення і поспіх, і постійне незадоволення, оскільки те, що ми шукаємо, знаходиться не в часі, а у вічності. Світ сьогодні нещасливий, тому що він не відчуває вічності. Істинне щастя – це передчуття вічності.

Вічність не в майбутньому, а в теперішньому. Майбутнє нереальне, принаймні, поки що нереальне. Однією з найбільш безглуздих, але успішних вивертів диявола є навіювання людині думки про те, що вона повинна повністю присвятити своє життя пошуку і накопиченню благ, замість того, щоб насолоджуватися тим, що вона має. Це назавжди робить нас заручниками часу і нереального майбутнього, оскільки «завтра настане лише через день».

Найперше і найважливіше правило молитви – просто молитися. Не шукати досконалої молитви, а просто почати молитися. Автомобіль, який рухається можна направити в будь-який напрямок, але куди складніше рушити з місця, якщо двигун заглох. Не можна допустити, щоб молитва в нашому світі заглохла.

Тому кидайте читати і починайте молитися. Прямо зараз.

Peter J. Kreeft – Пітер Кріфт
www.peterkreeft.com

Залишайте свої коментарі

0 / 300 Обмежання символів
Ваш текст повинен бути між 10-300 символів
  • Коментарів немає
ShoppingASEhandelASErhvervIndexDKServiceIndexDK