Цитата дня:

Християнський піст не є способом уникнути життя. Піст — спосіб пережити щось нове в житті.
Лін М. Бааб.

23 листопада 2013 року день пам'яті жертв голодомору та політичних репресій

 

Тривалий час серед «білих плям» радянської історії фігурував Великий голод 1932-1933 pp., який за незаперечними нині даними спричинився до 6 млн. жертв. Проте ця катастрофа не нагадувала інших випадків голоду, що їх періодично зазнавала царська Росія. Він був прямим наслідком нової системи «військово-феодальної експлуатації» селянства (за висловом антисталінського більшовицького лідера Миколи Бухаріна), яка панувала під час примусової колективізації, і трагічною ілюстрацією вражаючого суспільного занепаду, що супроводжував штурмування села радянською владою в кінці 20-х років.

На відміну від ситуації 1921-1922 pp., коли радянський уряд визнав голод і відверто звернувся по допомогу до міжнародної спільноти, голод 1932-1933 pp. режим заперечував, заглушивши своєю пропагандою ті нечисленні голоси, які за кордоном привертали увагу до цієї трагедії. В цьому значною мірою допомагали запрошені «свідки», подібні до французького депутата і лідера радикальної партії Едуарда Ерріо, який, мандруючи влітку 1933 р. Україною, гучно трубив, що бачить тут лише «чудово зрошені й оброблені колгоспні поля» і «надзвичайний врожай», а далі, перш ніж закінчити, категорично говорив: «Я подорожував Україною, і я мовлю вам, що бачив її такою як рясний сад». Таке засліплення було насамперед наслідком організованих керівництвом ГПУ спектаклів для закордонних гостей, маршрут яких пролягав через так звані зразкові колгоспи та дитячі садки. Таке засліплення звичайно підсилювали, зокрема, політичні міркування французьких керівників, які на той час були при владі і не хотіли переривати намічений процес зближення з Радянським Союзом, боячись зостатися віч-на-віч із Німеччиною, яка становила виразну загрозу після недавнього приходу до влади Адольфа Гітлера.

Тим не менше, певна кількість високих політичних лідерів, зокрема німецьких та італійських, була дуже добре обізнаною з голодом 1932-1933 pp. Недавно виявлені й оприлюднені італійським істориком Андреа Ґраціозі донесення італійських дипломатів, які працювали у Харкові, Одесі або Новоросійську, свідчать про те, що Муссоліні старанно перечитував згадані тексти, був чудово поінформований про ситуацію, однак не використовував її для своєї антикомуністичної пропаганди. Навпаки, влітку 1933 р. було підписано італо-радянський торговельний договір, а за ним договір про дружбу і ненапад. Заперечувану, або принесену в жертву на вівтар державних інтересів, правду про Великий голод, про який писали у виданнях українських закордонних організацій, що виходили малим тиражем, почали визнавати лише в другій половині 80-х років після опублікування низки праць та досліджень як західних істориків, так і дослідників колишнього Радянського Союзу.

Звичайно, важко зрозуміти голод 1932-1933 pp. поза контекстом нових відносин між совітською державою та селянством, сформованих в умовах примусової колективізації села. У селах, де здійснено було колективізацію, стратегічну роль відігравав колгосп. Колгоспне господарство повинно було забезпечити державі стабільне постачання сільськогосподарської продукції, яку дедалі наполегливіше вилучали із «колективного» врожаю. Щоосені кампанія реквізиції врожаю перетворювалась на справжнє силове змагання між державою та селянством, яке відчайдушно намагалося залишити собі бодай частину зерна. Ставки були великі: для держави — якомога більші побори, д ля селянина — проблема виживання. Що врожайнішою була область, тим більше з неї стягалося: 1930 р. держава забрала 30 % сільськогосподарської продукції в Україні, 38 % — на багатих рівнинах Кубані й Північного Кавказу, 33 % врожаю — в Казахстані. 1931р. при набагато нижчому врожаї це процентне співвідношення становило відповідно 41,5 %, 47 % та 39,5 %. Така практика могла лише повністю дезорганізувати виробничий цикл; досить тут нагадати, що за НЕПу селяни виставляли на продаж лише 15-20 % свого врожаю, залишаючи 12-15 % для сівби, 25-30% — для худоби, а решту для власного споживання. Між селянами, готовими вдаватися до будь-яких хитрощів, аби тільки вберегти частину свого врожаю, та органами місцевої влади, змушеними будь-якою ціною виконати все більш і більш нездійсненні плани (1932 р. план на 32 % перевищував минулорічний) конфлікт був неминучим.

Кампанія збору 1932 р. розвивалася дуже повільно. Як тільки почалися жнива, колгоспники намагалися приховати або «вкрасти» вночі частину врожаю. Створюється справжній «фронт пасивного опору», підсилений мовчазною і взаємною згодою, а вона часто провадила від колгоспника до бригадира, від бригадира до бухгалтера, від бухгалтера до голови колгоспу, — того селянина, який нещодавно пішов на підвищення, від голови колгоспу до місцевого секретаря партійного осередку. Щоб «забрати зерно», центральна влада змушена була відправляти нові «ударні бригади», набрані у містах серед комсомольців і комуністів.

Ось що писав своєму керівництву про справжній воєнний клімат, який панував тоді на селах, інструктор Центрального виконкому, відправлений у відрядження у хлібний район Нижньої Волги:

«Арештовує й обшукує кожен: члени сільради, різні емісари, члени ударних бригад, перший-ліпший комсомолець, який не лінувався це робити. Того року перед судом стало 12 % господарів, не враховуючи вивезених куркулів, оштрафованих селян тощо. За підрахунками колишнього помічника районного прокурора впродовж останнього року 15 % дорослого населення були жертвами тих чи інших репресій. Якщо додати до цього, що упродовж останнього місяця вісімсот господарів виключено з колгоспів, ви матимете уявлення про розмах репресій у районі (...). Якщо виключити ті випадки, коли масові репресії дійсно виправдані, слід сказати, що результативність репресивних заходів не перестає зменшуватись, переступивши певну межу, їх дедалі важче втілювати (...). Всі тюрми переповнені, аж тріщать. Тюрма в Балашеві містить у 5 разів більше людей, аніж це передбачено, а в Єлані, в маленькій районній тюрмі, є 610 в'язнів. Упродовж останнього місяця балашевська тюрма «віддала в Єлан 78 засуджених, серед яких 48 мали терміни менше 10 років; 21 з них було відразу ж звільнено. (...). Щоб покінчити з тим славнозвісним методом, єдиним, який тут застосовується — методом сили, — ще два слова про селян-одноосібників, щодо яких вжито все, аби усунути їх від сівби та виробництва.

Подальший приклад показує, наскільки залякали селян-одноосібників: у Морцях селянин-одноосібник, який, однак виконав свій план на 100 %, прийшов до товариша Фомічева, голови райвиконкому, і попросив, щоб той заслав його на Північ, бо так чи інакше, пояснював він, «неможливо жити за таких умов». Такою ж примітною є петиція, яку підписало шістнадцять селян-одноосібників Олександрівської сільради, в якій вони просять вислати їх з цього району! (...). Одне слово, єдина форма «роботи з масами» — це «штурм»: беремо штурмом посіви, кредити, поголів'я худоби, «штурмуємо» роботу тощо. Нічого не робиться без «штурму». (...). «Штурмуємо» вночі, з 9-10 год. вечора до світанку. «Штурм» відбувається так: «ударна бригада», яка засідає в хаті, «викликає» по черзі кожного, хто не виконав того чи іншого зобов'язання чи плану, і «переконує», застосовуючи різні способи, в необхідності виконати свої зобов'язання. Так «штурмують» кожну особу в списку, і так цілу ніч».

ShoppingASEhandelASErhvervIndexDKServiceIndexDK