Цитата дня:

Ти не повинен нічого доводити Богові: ні який ти добрий, ні який ти порядний. Ти не мусиш також доводити, що любиш Його. Бог бачить тебе як образ, створений на свою подобу, з безмежними можливостями — і цього достатньо.
Джонатан Дюринг.

Від дітей – батькам

Найчастіше задуматися над якимось глобальним питанням нас змушує риторична дрібниця. Саме такою дрібницею став один лист жінки-християнки до одного священика.

- Пише вона. - Вулиці переповнені рекламою спиртних напоїв і сигарет, телебачення - насильством і сексом... Чому представники Церкви не звертаються до органів державної влади, щоб припинити поширення аморальності та жорсткості? Мені страшно випускати дитину на вулицю, мені страшно, що дитина вмикає телевізор і радіо...».

Згадаймо Самого Життєдавця Ісуса: коли Йому було всього 12 років, святі Йосип і Марія загубили Його в Єрусалимі і змушені були повертатися назад: «І як йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж його про те не знали. Гадаючи, що він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали його шукати між родичами та знайомими,а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там його шукати» (Лк. 2,42-45). Епізод є малозначущим, але так можна було б сказати, якщо б це було написано в іншій книзі, а не в Біблії. Однак, тут перед людством розкривається диво, дивобатьківськоїдовіри до дітей, яке прямо пропорційно довірі Богу. І саме тому воно є дивом, бо досягається подвигом самовиховання батьків.

За словами «мучениць-мам»: «Ми з важкими каменями на серці, відправляємо наших дітей в життя, як у холодну воду, і стоїмо осторонь, уважно спостерігаючи, щоб вони не потонули. Так вони вчаться бути самостійними, такими, якими з'явилися в цей світ від Бога». Так і вчилися діти плавати: аналізували, вибирали, вірили і сумнівалися, знаючи, що поруч завжди є мама з татом.

Виховання не полягає в тому, щоб переганяти інформацію у вигляді правил з одного вінчестера на інший: від батьків до дітей. Тому що вона часто буває застарілою, тому що часто під її пристойними мотивами ховається маса нарікань за свої ж помилки, які просто обтяжують нерозкаяним вантажем душі наших батьків. Саме на цьому ґрунті й виникає знаменитий конфлікт під назвою «батьки і діти». Згадаймо, як цей конфлікт було вирішено Богородицею та дванадцятирічним Ісусом. Вона дозволила Собі проявити маленьку слабкість по відношенню до Свого Сина: Вона дорікнула Йому: «Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали» (Лк. 2,48). Святі отці вважають це безгрішним гріхом, проявом Її материнської природи. Однак після відповіді Сина Вона «…не зрозуміли слова, що він сказав їм. І він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці» (Лк. 2,50-51).

І саме в цьому і полягає подвиг батьків, в тому, щоб зрозуміти, що наші діти є також і дітьми Отця Небесного. І тому життя дитини не нам належить, а Творцю, якщо Він захоче принести життя Йому в дар. А батькам потрібно просто нагадати новій людині про це.
Відпускаючи дитину на вулицю, ми даємо їй шанс бути самим собою, вибирати, ми віддаємо її в обійми Божому Провидінню з таким же трепетом, як мати віддає свою дочку нареченому. Коли ж наше чадо з'являється де-небудь не там, або щось не те вживає або дивиться, то перш, ніж влаштовувати скандал, варто подумати, що не так робимо ми, і чи не могла дитина цього бачити в сім'ї. Якщо вона бачила, наприклад, що в сім'ї фігурує при застілляхалкоголь, то саме це і стане для неї нормою застілля. У неї формується стереотип поведінки не від того, що ми їй говоримо, а від того, що вона реально бачить і чим живе. Але, коли в сім'ї дитина ніколи з цим не зустрічається, то для неї сімейне щастя ніяк не буде пов'язане з кількістю випитого алкоголю. Недарма о. Павло Флоренський писав, що все наступне життя людини - це інтерпретації на тему дитинства.

Тому Богородиця і замовкла тоді в Єрусалимському храмі: Вона побачила Свою необережність, а не «поступок» Сина. Вона згадала, що перед Нею стоїть не тільки Її Син, але і Син Божий. Вона змирилася з тим, що могла тільки допомогти в Його Боголюдському становленні, а не керувати Ним.

А ми ніяк не хочемо позбавляти себе задоволення дорікнути. І взагалі, все наше виховання виявляється суцільним докором за власні помилки у вихованні.

Однак і тут необхідно проявляти розсудливість, як говорить народна мудрість: «Люби дитину як душу, а трясти як грушу». Але перед тим як почати «тряску», варто задуматися: а чи очистив я свою душу від того, в чому хочу дорікнути їй? Принцип «трясіння» повинен базуватися на словах преподобного Серафима Саровського: «Хто суворий до себе, той милостивий до інших».

«Запам'ятай, синку, важливо не те, що ти живеш, а те, заради чого ти живеш». Дитину, озброєну такою думкою, а не злопам'ятством на вашу адресу, можна спокійно випускати на вулицю і не позбавляти можливості побути дитиною, не давати їй приводу мстити своєю поведінкою за нашу жорстокість. Тому що батьки більше відповідальні за вчинки дітей, і перш за все перед Богом. Але коли дитя почуло щось добре, хоча на перший погляд і суворе, воно добре запам'ятає це. Адже цю думку дитина чує з ваших, найдорожчих для неї вуст, а перед цим бачила її втілення у вашому житті. «Тримайтеся доброї думки, - говорить Теофан Затворник, - і ця думка буде тримати вас». Для того, щоб у дитини з'являлися такі думки, її необхідно навчити мислити. А процес таких етичних роздумів проходить приблизно так: перед тим як ухвалити якесь рішення, дитина подумає, а чи зробила б я це на очах у мами? Таким чином формуються духовні м'язи і дитина вчиться ходити сама, пам'ятаючи, що якщо вона ненароком впаде, то її зустріне любляче серце, а не чергова санкція. Що її будинок - це будинок люблячого батька, а не тюремна камера.

Зрозуміло, що і наша мама була права: світ без Бога навколо нас є пустинею. Однак, ми залишаємо вибір дитині, коли вдома її чекає «християнська в'язниця» із золотими прутами. Іншими словами, коли просто не хочеться йти додому, що дитині залишається робити, як не залишатись на вулиці? Не варто боятися того, що наші діти пішли набагато далі нас і чогось можуть нас навчити. Це означає, що світ змінився і в акваріумі нашої сім'ї необхідно міняти воду, яка була туди залита ще в минулому столітті і вже некорисна для здоров'я, а не змушувати молоду людину дихати в половину легенів.

Думаю, не потрібно лякати дитину віртуальною пустинею «світу цього», туди потрібно йти разом з нею. Тут єдиним нашим провідником є жива молитва, ми маємо реальний шанс стати живими християнами. Хіба не в пустиню кликав свій народ Мойсей? Туди ж запрошують нас і Христос, і Його Предтеча: «Голос вопіющого в пустині: Готуйте путь Господню, вирівняйте стежки його» (Лк. 3,4).

Той світ, що навколо нас, є нашою пустинею, без якої ми не можемо досягти Царства Небесного, як не могли євреї, не пройшовши пустині, дістатися до Палестини. І це не просто географічний, а духовний маршрут до Бога, через пустиню, в якій людина набуває смирення. «Світ навколо нас - це наші пристрасті», - стверджують в один голос Святі отці.

Тому Божим Провидінням ми поставлені кожен на своєму місці в цьому грішному світі. І спастися ми можемо тільки не засуджуючи його, як спасся Лот, бо нікого не осудив у Содомі, хоча мучилося його праведне серце. Точно так дитину потрібно навчити жити з людьми, якими б вони не були в цій пустині життя, і бачити в них все краще, бачити хоч і спотворений, але образ Божий. Тоді пустиня наповниться для нас потоками живої води, про яку Господь говорив з блудницею - самарянкою: «Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів. 4,14).

Денис Таргонський

За матеріалами http://otrok-ua.ru

За матеріалами сайту: "Духовний Дзвін"

Залишайте свої коментарі

0 / 300 Обмежання символів
Ваш текст повинен бути між 10-300 символів
  • Коментарів немає
ShoppingASEhandelASErhvervIndexDKServiceIndexDK